Українське суспільство за останні десятиліття пройшло через низку драматичних змін: Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності, агресивне захоплення Росією українських територій, повномасштабна війна з Росією, яка триває до сих пір. В усіх цих подіях яскраво була проявлена політична активність громадян.
Незважаючи на це, питання політичної свідомості та системної участі громадян у політичних процесах залишаються відкритими. Громадяни і досі асоціюють політику з брудними справами, корупцією, державним управлінням на службі власних інтересів і в інтересах кланових угрупувань. Вони не вірять в те що в Україні громадяни можуть впливати і бути причетними до прийняття державних рішень. Проте, відомо що без активної громадської участі в політичному житті побудувати ефективну демократію неможливо.
Чому політична свідомість залишається низькою?
Однією з причин низької політичної свідомості є історичне минуле України. Протягом століть території проживання українців перебували під владою різних імперій — від Речі Посполитої до Російської імперії та Радянського Союзу. В цих умовах політична діяльність населення зводилася до постійної боротьби з метрополіями за власну національну державність і її незалежність.
Навіть після розвалу Радянського Союзу і проголошення державної незалежності у 1991 році українцям не вдалося звільнити власні інститути державного управління від імперських ставлеників. Вони, продовжили своє перебування в органах управління вже незалежної національної держави і усіма можливими діями спрямовували її політичний курс від розвитку демократичних процесів до тоталітаризму, ба, більше того, до відвертої руйнації її державності.
А люди, які на початку раділи довгоочікуваній державній незалежності і тепер чекали змін в державній політиці на користь громадян, почали стикатися з корупцією, зловживанням владою, відвертим пограбуванням населення. Тому в українському суспільстві закріпилися і продовжують існувати думки про політику як про щось «брудне». А з «брудним» ніхто не хоче мати справи. Як результат, громадяни відмежовуються від політичних процесів і не сприймають себе як їх частину та не бачать своєї ролі у формуванні державних політик.
Відчуження від політичних процесів
Однією з найбільших проблем сучасної української політики є відчуженість громадян від процесів прийняття рішень. Більшість людей вважають, що політика— це справа політиків, і їхня участь не має сенсу. Це відчуження підсилюється низьким рівнем політичної освіти. У школах та університетах практично не викладають предметів, які б допомагали молоді розуміти політичні процеси і значення ролі громадянської участі у розвитку демократії. Як результат, громадяни слабо розуміють, як функціонує політична система і як вони можуть на неї впливати.
Часто політична пасивність супроводжується перекладанням відповідальності за державні рішення на політичні еліти. Люди обирають депутатів але не контролюють своїх обранців, не вимагають від них звітності та не беруть участі в обговоренні суспільно важливих питань. Все це поглиблює неефективність державного управління, корупцію, згортання демократії і зростання проявів тоталітаризму.
Революції як прояв свідомості?
Варто зазначити, що українці неодноразово демонстрували свою політичну свідомість і активність під час революційних подій. Помаранчева революція 2004 року і Революція Гідності 2013-2014 років стали яскравими прикладами громадської активності, коли люди вийшли на вулиці, щоб захистити свої права та вимагати змін. Це показало, що українці готові боротися за демократію та справедливість, коли ситуація стає критичною.
Проте між революційними підйомами спостерігається повернення до політичної пасивності. Високий рівень громадянської активності під час кризових моментів не стає постійною практикою. Дуже часто суспільство розчаровується в результатах майданів і громадяни знову починають дистанціюватися від політичних процесів.
Як подолати політичну відчуженість?
Щоб Україна змогла побудувати справжню національну демократію, необхідно змінити підхід до політичної культури та участі громадян у процесах прийняття рішень. І в першу чергу, це питання політичної освіти. Молодь має отримувати знання про функціонування політичної системи, демократичні інститути, права та обов’язки громадян. Політична свідомість не виникає сама по собі — вона формується через освіту та практичну участь у суспільному житті.
Саме тому актив Асоціації «ХіД» в 2016 році започаткував свій перший освітній проект – Громадський університет «Суспільні ініціативи». Проект працював два роки до початку 2018 року. В ньому щосуботи на лекції з політології і історії України в актовому залі за адресою місто Дніпро вулиця Ясельна, 1 збиралися від двадцяти, а іноді і до сотні слухачів. Це підтверджувало досить велику на той час політичну активність громадян які намагалися зрозуміти і осмислити політичні процеси в країні і знайти способи впливу на них.
Однак політичну свідомість і політичну культуру всього суспільства неможливо сформувати в короткий термін. Це має стати частиною освітнього процесу в усій державі. Прикладом для України можуть стати освітні системи в країнах широкої демократії з найвищим індексом задоволення життям. Це Норвегія, Швейцарія, Швеція і не тільки вони. В багатьох Європейських країнах, по більшості років 20 тому, відбулися, в буквальному сенсі, революційні зміни в системах освіти. І це не тільки зміни в методиках викладання.
Насамперед це введення нових дисциплін які вивчають суспільні процеси, в тому числі і політичні та застосовують науковий підхід до їх розкриття і розуміння. В результаті процеси демократичних перетворень в цих країнах стають, осмисленими, свідомо вибраними суспільством, а тому й незворотними. Цим суспільствам не загрожує відкат до тоталітаризму або авторитаризму. Стрімкий розвиток науково технічного прогресу в інформаційну епоху може забезпечити демократичні механізми новими можливостями для швидкого спільного прийняття політичних рішень від місцевого рівня до загальнодержавного.
Що ж робити українцям?
Важливим завданням для українського суспільства зараз є усвідомлення того, що політика — це не лише справа політиків, але й кожного громадянина. Перекладання відповідальності на інших — шлях до того, що недобросовісні політики знову і знову будуть використовувати владні повноваження у власних інтересах. Тож громадяни мають брати активну участь у політичних процесах, контролювати обраних представників, вимагати прозорості та відповідальності від державних органів управління.
Тут свою роль мають відігравати, перш за все, громадські організації і їх об’єднання. Українське суспільство показало свою здатність до об’єднання та солідарності в критичні моменти історії. Проте для того, щоб ця солідарність стала стійкою основою для розвитку національної демократії, потрібна постійна громадська активність та відповідальність за майбутнє країни.
Висновок
Громадські організації і їх об’єднання в Україні, в часи коли в країні продовжується повномасштабна війна і велика кількість активних громадян стоїть на захисті української державності, можуть і мають відігравати ключову роль в збереженні тих демократичних перетворень які вже відбулися в країні і активації процесів подальшої демократизації українського суспільства.
Залучаючи молодь і активних громадян до процесів відстоювання інтересів населення, впливу на прийняття рішень органів місцевого самоврядування і інститутів державного управління та започатковуючи освітні заходи, громадські організації можуть долати відчуженість суспільства від політичних процесів і впливати на підняття рівня політичної свідомості в суспільстві.
